Американський розігруючий «Ферро-ЗНТУ» розповів, як нелегко потрапити в НБА і чому він приїхав в Україну
Напевно багатьом запорізьким любителям спорту у складі оновленого «Ферро-ЗНТУ», який з цього сезону бере участь у чемпіонаті Української баскетбольної ліги,
більше всіх сподобався американський розігруючий Джейсон Фонтенет.
Він хоч і найменший гравець команди, зате найрезультативніший.
А його працьовитість і зарядженість на боротьбу не може не викликати захоплення. Кореспондент «МІГ» не упустив можливості поспілкуватися з американським баскетболістом, щоб дізнатися, як він опинився в нашій країні і які враження у нього від України
і нашого баскетболу.
- Джейсон, ти вже відчув себе лідером «Ферро»?
- Звичайно. Тренер мені довіряє, гра йде, та й команда мені дуже подобається. А якщо комфортно себе почуваєш, то і результат показуєш гарний. Хоча бути лідером – це не тільки почесно, але і відповідально. Розумію, що завжди повинен показувати баскетбол високого рівня.
- А чемпіонат Української баскетбольної ліги тобі цікавий?
- Звичайно, я ж знав, що в баскетбол уміють грати не тільки в Америці, але й у Європі. Мій батько довгий час виступав за кордоном, так що я був готовий до всього. А різниця більше не в рівні гри, а в інфраструктурі, залах. У США навіть поєдинки Девелопмент-ліги [щось на кшталт турніру дублерів команд НБА, - ред.], Де я до цього виступав, збирають тисячі, а іноді навіть десятки тисяч глядачів. Але це робочі моменти. Я приїхав сюди грати, доводити, що я – хороший баскетболіст, і буду це робити в будь-яких умовах.
Баскетбол – як сімейна традиція
- Джейсон, скільки тобі було, коли ти вперше взяв у руки баскетбольний м’яч?
- Три роки. А м’яч мені дав батько, який, як я вже говорив, сам був професійним баскетболістом. Тепер ось я вчу грати свого чотирирічного сина Джейсона-молодшого. Зараз, щоправда, цим більше займається його мама, але коли я приїду на батьківщину – надолужу упущене.
- До речі, а де грав твій батько?
- Тривалий час він виступав у США, а в 1992 році навіть був задрафтован командою «Чикаго Буллс». Тільки от пограти в НБА йому завадила травма … Після цього виступав в Австралії, Австрії та Росії. Закінчив кар’єру в 1999 році, коли йому було під сорок.
- Хочеш, щоб Джейсон-молодший продовжив сімейну баскетбольну традицію?
- Ну, це вже від його бажання залежить. Змушувати я його не буду, а от допомогти -
будь ласка.
- Цікаво, де в США діти можуть займатися баскетболом?
- У школі, коледжі, університеті. Скрізь є тренери, команди. Хочеш грати – будеш грати, проблем із цим немає. На ігри шкільних, студентських команд навідуються скаути різних клубів, так що хороших гравців помічають відразу.
- А коли ти вирішив стати професійним баскетболістом?
- Десь у 15 років. Батько постійно брав мене на тренування, я сам знайомий з наставником «Фінікс Санс», тому в мене була можливість займатися поруч з класними гравцями, учитися.
Як потрапити у лігу небожителів?
- Чому ти вирішив спробувати свої сили в Європі?
- Я два сезони виступав у Девелопмент-лізі. Перший рік був для мене дуже вдалим, але потім я отримав травму, довго відновлювався. Мені потрібна була ігрова практика, але тренер не ставив мене до складу. Грали хлопці з НБА, яких відправили в дубль. Така ситуація мене не влаштовувала, тому я зважився спробувати щастя за океаном.
- А чи важко пробитися в НБА?
- Шанс пограти у найсильнішій баскетбольній лізі світу випадає одиницям. Причому, недостатньо бути просто хорошим гравцем. Все може вирішити випадок. Потрапив на тренувальний збір який-небудь команди НБА, показав себе, сподобався тренерові – і з тобою підписують контракт. І не важливо, де ти грав до цього. У Європі виступає багато американців, гідних найсильнішої у світі ліги, але їм не пощастило туди потрапити. До речі, не думай, що НБА – це дуже круто, це ще й тяжко! Постійні роз’їзди, ігри, тренування. Навіть якщо б я там грав, то сім’ю теж майже не бачив би. Хоча, звичайно, не стану брехати: якщо мене покличуть у НБА – я поїду!
- А ось в Україну їхати не боявся?
- Ні в якому разі! Так, це зовсім інша країна – не така як США, але нічого страшного в цьому немає. Тим більше, що мені дуже сподобалася команда, тренер. Я навіть не очікував такого!
- Влаштувався в Запоріжжі нормально?
- Побутові умови відмінні, та я й невибагливий. Все, що мені зараз потрібно, – грати в баскетбол. Нудьгувати сильно не доводиться – ігри, тренування. А у вільний час я спілкуюся із сином, рідними через Інтернет.
- Коли побачиш сім’ю?
- 21 грудня вилітаю в Америку і 22-го вже буду в Фініксі. Правда, 29 грудня приїду назад у Запоріжжя.
Інтернаціональна мова жестів
- Джейсон, а який-небудь цікавий випадок зі своєї українського життя розкажеш?
- Це було перед першим туром, коли ми грали в Черкасах. Вранці в готелі вся команда вже їла, а я проспав небагато. Прийшов, сів за стіл, схопив виделку і почав борщ є. Дивлюся, вся команда зі сміху чадіють. І тільки тоді я зрозумів, що потрібно було ложку брати!
- Труднощі зі спілкуванням виникають?
- Та ні. Я особливо нікуди не ходжу. Зрідка в спортивні магазини заглядаю, щоб кросівки собі доглянути. А також вибираю, що б синові купити на Різдво. І якщо мені щось треба, я за допомогою жестів зможу пояснити. Головне енергійніше руками розмахувати.
- Тобі часто вдається навіть у самий відповідальний момент, коли партнери нервують і помиляються, закидати потрібні м’ячі. У тебе що, нерви залізні?
- Я ризиковий хлопець! Та й бувають такі моменти, коли потрібно взяти гру на себе, щоб струснути команду. А з нервами у мене все в порядку, я не боюся помилитися. Кожен на майданчику робить помилки, але це – невід’ємна частина гри.
- 4 листопада у тебе був день народження. Як відзначив?
- Якщо би вдома був, то відсвяткував би його з родиною. Але мене привітала вся команда на ранковому тренуванні. Це було несподівано! А президент клубу Валерій Елькінсон подарував мені шалик та шкарпетки з емблемою «Ферро». Хоча я не люблю дні народження. Завжди хочеться бути молодим, а з кожним таким днем розумієш, що став ще старше.
- Мрія у тебе яка-небудь є?
- Я мрію про багато речей, але саме головне в моєму житті – сім’я. Взагалі-то багато чого хочеться в майбутньому реалізувати, але я не зациклююся на цьому. Потрібно насолоджуватися тим, що є сьогодні.
Автор висловлює подяку за переклад менеджеру баскетбольного клубу «Ферро-ЗНТУ» Єгору Чемякін.
Досьє
Джейсон Фонтенет Армонд
Народився 4 листопада 1982 року у Фініксі [штат Арізона, США].
Зріст – 178 см.
Виступав за клуби New Mexico, Oregon State, Tulsa-66.
З вересня 2008 року – гравець запорізького «Ферро-ЗНТУ».
Одружений. Синові Джейсону чотири роки.
